Сміється, потім нагло закричить, І знов в нестяму впаде й заніміє… От так то смерть з життям турніри діє. А по обіді знов пан в ліс подасться, Де в службі аж до ночі мусить буть. От тут для пані настає час щастя: Години їй моментами пливуть. При хорім упадає і не дасться На хвильку від постелі відвернуть. Годує й поїть, рану завивав, Вкриває і до сну йому співає. А як засне, то пані Клементина По хаті ходить, як тиха вода, 1 мов безумна, шептом що хвилина Йому свій жаль та тугу повіда; І мов би це наймильша їй дитина, До нього пестощі так ніжні приклада, Блага його і дякує і докоряє, А там нахилиться й тихесенько співає. А він лежить без тями. То поблідне Мов труп, то рум'янцями спалахне. Чоло раз чисте, мов кришталь погідне,. То знов чимсь диким, прикрим замахне; Уста сміються, мов дитя свобідне, Та враз мов біль страшенний їх утне, 1 знов мине, і він мов мрія з-поза світа, «Байдуже“ шепотить, та: „Evviva Іа vital“ Третя і четверта пісні колись будуть. 199
