Ця сторінка ще не вичитана
IV За що, красавице, я так тебе люблю, Що серце треплеться в грудях несамовито, Коли проходиш ти повз мене гордовито? За що я тужу так і мучусь і терплю? Чи за той гордий хід, за ту красу твою, За те таємне щось, що тліє полускрито В очах твоїх і шепче: „Тут сповито Живую душу в пелену тісну?“ Часом причується, що та душа живая Квилить, пручається, — тоді глибокий сум Без твого відома лице твоє вкриває. Тоді б я душу дав за тебе. Та в ту ж мить З очей твоїх мигне злий насміх, гордість, глум, І відвертаюсь я і біль в душі щемить. 20
