Ця сторінка ще не вичитана
II Полуднє. Широкеє поле безлюдне. Довкола для ока й для вуха Ні духа! Ні сліду людей не видать… Лиш трави, мов море хвилясте, Зелене, барвисте, квітчасте, І сверщики в травах тріщать. Без впину За річкою геть у долину І геть аж до синіх тих гір Мій зір Летить і в тиші потопає, У пахощах дух спочиває,— У душу тепла доливає Простір. В тім — цить І Яке ж то тихеньке ридання В повітрі, мов тужне зідхання Т ремтить? Чи ие моє власнеє горе? Чи серце стріпалося хоре? Ах ні! Це здалека десь тільки Доноситься голос сопілки. І ось На голос той серце моє потяглось, 48
