Ця сторінка ще не вичитана
XVIII Хоч ти не будеш квіткою цвісти, Левкоєю пахуче-золотою, Хоч ти пішла серед юрби плисти У океан щоденщини й застою, То все ж для мене ясна, чиста ти, Не перестанеш буть мені святою, Як цвіт, що стужі не зазнав ні спеки, Як ідеал все ясний — бо далекий. Я понесу тебе в душі на дні Облиту чаром свіжос7и й любови, Твою красу я переллю в пісні, Вогонь очей в дзвінкії хвилі мови, Коралі уст у ритми голосні… Мов золотая мушка, в бурштиновий Хрусталь залита, в нім віки триває, Цвістимеш ти, покіль мій спів лунає. 70
