XIII Матінко моя ріднесенька! В нещасний час, у годину лиху Ти породила мене на світ! Чи в тяжкім грісі ти почала мене, Чи прокляв мене в твоїм лоні хто, Чи лиш доля отак надо мною сміесь? Не дала ти мені чарівної краси, Не дала мені сили, щоб стіни валить, Не дала мені роду почесного. Ти пустила мене сиротою у світ, Та дала ще мені три недолі в наділ, Три недолі важкі, невідступнії. Що одна недоля—то серце м'яке, То співацькеє серце вразливеє, На красу, на добро податливе. А що друга недоля, то хлопський рід, То погорджений рід, замурований світ, То затроєний хліб, безславний гріб. А що третя недоля, то горда душа, Що нікого не впустить до свого нутра, Мов запертий вогонь сама в собі згора. Матінко моя ріднесенька! Не тужи ти за мною, не плач в самоті, Не клени, як почуєш, що я зробив! 94
