Ця сторінка ще не вичитана
IV Коли часом в важкій задумі моя поникне голова, легенький стук в вікно чи в двер потоки мрій перерива. Озвуся, вигляну — даремно, не чуть нікого, не видать, лиш щось у серці стрепенеться, когось то хочеться згадать. Чи іцирий друг в далекім краю тепер у лютім бою згиб? Чи плаче рідний брат, припавши лицем до прадідівських скиб? Чи може ти, моя голубко, моє кохання чарівне, далеко десь з німим докором в тій хвилі згадуєш мене? Чи може, гнучи в собі горе, ти тихо плачеш у тиші, а не твої пекучі сльози мені стукочуть до душі? 114
