Ця сторінка ще не вичитана
О, мої юнацькі мрії, пізнаю вас, пізнаю! Скільки вас з розпучьим криком і з слізьми я доганяв,— на весільную дарабу я ніколи не попав. Ні, тепер уже за вами не погоню я у слід! Прощавайте! Своїм блиском ви молодших веселіть! Сміх, і співи, і музика ще бринять немов по склі, і за закрутом дараба звільна щезла в синій млі. Знов затоплений у мріях я гляджу на бистроту. Що це плещуть, миють хвилі? Наче білу грудь сніжну… мов рожеві любі руки… шийку круглу… і лице… Ох, адже .я знав, здається, цілував лице оце! Це ж вона, вона, чий образ тузі втихнуть не дає! Це те тихе, нездобуте щастя вбогеє моє! Вбите! Втоплене! І в воду, мов скажений, кинувсь я, щоб ловити щастя трупа… Мрія приснула моя. 24. ІП 1899. 168
