і пищалі семип'ядні не впадуть із наших рук, поти йтиме на Вкраїні чортів танець навзавід, аж козацький або ляцький до останку згине рід. Плакав ваш король? Най плаче, як не вмів ради датьі Не над нами, над собою він повинен би ридать. І оцю Річпосполиту хай оплакує! Хай зна: бачила страшні події, гірших ще діжде вона! То не спис козацький рану їй глибокую завдав, то лиш тріснув струп поганий, що віддавна набирав. Як тепер його не витнуть і не згоять—м‘ясо й кість він розточить, і все тіло і життя все ваше з'їсть. Трохи витяли ми струпа— тих бутних короленят Вишневецьких, Конецьпольських, Калиновських, як їх звать… Варті ми за це від Польщі надгороди, а не кар… О, бо доки тут їх панства, то й кінця не буде чвар. Щоб я був лихим пророком, та спімніть мої слова: 224
