Ця сторінка ще не вичитана
І подумав: „Конче треба знов перепроситься з ним, бо погине вся худоба, все добро піде, як дим“. Мовив жінці: „А постав но край нори вужові знов молока, а чей *) вернув би, знов у дім наш, до коров“. І поставила хозяйка у мищині молока, та вуж виповзе, наїсться, і до ями знов тіка. А господарю щоднини гірше й гірше, хоч умри! От він раз вужа підглянув, як той повз собі з нори. І говорить: „Вужу любий! Що це враз на нас зайшло? Чи ж то сердиться нам треба? Забуваймо гнів і зло! „Що минуло, те пропало, хоч і як нам допекло; жиймо, як жили давніше* щоб знов добре нам було“. Вуж на-це відмовив: „Годі! Що було, те загуло, Але як забути горе, що по серці нам пройшло? „Аджеж ти коли згадаєш, що твій син в землі гні є, ') Чей — може. 230
