І жилось тоді незгірше: розживавсь багатством лях за козацькими плечима, а козак в степах, полях був свобідний і крихітку ссав отого молока, що напрятать, зберігати помогла його рука. Та зчинилась сварка. Годі тут шукать причин, провин; нас боліло й вас боліло, вам згиб син і нам агиб син. НуІ скажи, як нам єднатись? Як забути давне зло, що кривавою межею нам по серці перейшло? Як примусить до кохання серце, що в нім в'ється гад? Відки взять душі довір'я,, що зазнала стільки зрад? Ні, мій куме! Краще чисто розмежуймося, як слід: вам хай буде ваша Польща, Україну нам лишіть. Ви собі пануйте в себе на вині та на меду; ми, як Бог дасть, будем пхати і без вас свою біду. Так мине сто літ чи двісті, наші рани заживуть, спомини всіх кривд і сварок у непам'ять попливуть, — 232
