Всю душу тягне, розкіш всю і тугу. Так хто ж ти справді, дивная появо? Ангел. Я той, кого ти бачив. Князь. І один І другий, третій і четвертий? Ангел. Так! Я образ всього гарного, що тільки Зазнав ти на віці. Що лиш було Для тебе любе і святе й шановне, Що радувало серце, підносило Дух до добра, будило ясні думи, Скріпляло чисті пориви й бажання, Все те в мені пізнаєш і найдеш. Князь. Чого ж бажаєш ти від мене нині? Ангел. Приходжу з розказом до тебе. Зараз Вставай і одягайсь і надівай На себе чорну зброю і оружжя, Сядь на коня і їдь у чисте поле. Князь. Куди? Ангел. Про це вже не турбуйсь. Твій кінь Сам понесе тебе, куди потрібно. Князь. Куди ж мені потрібно так у ніч? Ангел. Ти мусиш їхать красти й розбивати. Князь. Що ти сказав? Не можу вірить власним Ухам. Скажи ще раз! Ангел. Ти добре чув: Ти мусиш їхать красти й розбивати! Князь. Та як же це? Я князь! Я голова Всіх руських владників! Я, що вважав За свій найперший обов'язок—нищить Без милости розбійників, злодіїв У моїм краю, я повинен сам… Ні, це не може бути! Хто ж тебе Прислав до мене з наказом таким? Ангел. Поглянь на мене! 102
