Князь глядить, лице його виражав німий перестрах Боже! Ангел. _ . _ Що ж, чи віриш? Князь. О, Боже! Серце в грудях наче віск Потало на той вид! Ангел. Не думай довго! І не питай і не міркуй багато! Вставай і одягайся, надівай На себе чорну зброю і оружжя, Сядь на коня і їдь у чисте поле: Ти мусиш їхать красти й розбивати. Князь. Ні, ні! Не може цього буть! Не можу! Ангел. Як не послухаєш, страшне нещастя На тебе впаде і на ввесь твій край! Щезає. В покою робиться знов темно. Я В А IX Князь сам Князь. Нема його. І темно. Чи це сон був? Наскрізь мене тривога пройняла І б‘є лихорадка. Я певно в лісі Перестудивсь… Та ні, не був це сон! Я ж бачив тут… отут… і чув слова… І тямлю їх… Мов гострії ножі Вони мені у саму душу вбились. „Не думай довго! Не міркуй багато! Вставай і одягайсь“… Зриваються з ліжка. Дарма! Заснути Не зможу вже. Якась рука таємна Жене мене… Аж душно… Мов ось-ось Щось висить наді мною. Світла! Світла! Креше вогонь і запалює свічки. «Вставай і одягайсь і надівай На себе чорну зброю.“ Мушу! Мушу! 103
