Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/105

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Не можу не послухатись тих слів. Одягається. От, Гарниша б покликати І Та ні! Я ж мушу їхать, красти, розбивати, Значить—і тайком вибратися треба, Як злодій, з власної втекти палати, Дивнеє диво! Аж холоне серце, Аж в голові мішається мені, А чую, що не можу не послухать, Що мушу їхать 1 Ось і чорна зброя, Дар половецького грізного хана! Надіває зброю. Якраз мов для розбійника! Без жодних Знаків, лиш сталь тверда, міцна. І меч! Немов для ката! Припоясує його. Я готов! Іду! Коли це дьявольська мені покуса, То бачить Бог, з яким я чистим серцем, Без лакомства, без заміру лихого Іду на цю дорогу. А коли Від Бога наказ цей мені, то хай же ВІН І веде мене, куди сам знає. Відходить Заслона спадає. 104