ДІЯ ДРУГА Ніч. Гримить і блискав. Ліс, через котрий іде дорога. На переді сцени край дороги великий дуб Я В А І О В л у р у шоломі, панцирі, зі списом у руці і з мечем при боці; надходить Із гущавини і став під дубом Хоч око виколи! Не видно! Ніч Мов сажа чорна. А напевно ж мусів Хтось їхати на тім коні, котрого Я переймив! Сідло таке багате, Вудила срібні! Хтось не простий їхав І певно впав з коня. Значить, він мусить Десь бути тут. Десь близько. Певна річ, Вже добре й те, що я коня дістав, Та може би їздець його для мене Був ще ціннішая добича! Тут Край шляху я зажду. Коли він десь Тут близько впав, то, певно, ось туди Прийде й мені попаде просто в руки. Надслухує. Гов! Чути знов, хтось їде на коні! Зближавсь. Два їх? Ні, один мабуть! Підносить спис і намірюється із-за дуба Я В А II Овлур. Кунаш на коні чвалає через сцену. Овлур. Стій! Хто ти є? ^ У Н а Ш шарпав коня. Ой, лишенько! Розбійник! 105
