О В Л у р наближається. Злізай з коня! К у Н а Ш тне його нагайкою. Ось на тобі: злізай! Б*е коня острогами й пускається тікати. Овлур. А! Ось як ти! Так на тобі за це! Кидає за ним коп'ям. К у Н а Ш за сценою. Ой! Ой! Рятуйте! Чути тупіт кінських копит. Овлур. А! Значить, дістав! Тепер чень не втече мені. Там далі Під мостом пару хлопців моїх є, То переймуть коня. А може той їздець упав де близько тут? Здавалось, Що щось мов гепнуло. Піду погляну. Відходить ЯВА Ш Хвилю сцена пуста. Темно. Гримить і блискає. З противного боку входить князь, списом нащупуючи дорогу Князь. Ну, злий мабуть розбійник з мене буде! Лиш що за браму міста перебрався — І як це сталось, що ніхто не бачив, То й сам не знаю! Брама на стежінь Розчинена була! От би Половцям Або Всеславові набігти! Ну, Та я про те вже завтра з вартовими Порозмовляю! Тількищо за браму Я вибрався, аж разом так стемніло, І грім загоготів і чимсь таким Повіяло в повітрі, чимсь таким, Мов запах трупів! Аж мені мороз Пройшов по тілі. А мій кінь нараз Як шарпнеться, як кинеться тікати, 106
