Овлур. То ти мій ворог І мусиш згинуть, як втекти не зможеш. Князь звільна цідить. Значить… Овлур. Вагуєшся, як бачу. Князь. Звісно. Присяга, бачиш ти, страшнеє діло, А чоловік, хоч і ізгой, та все ж Оце ступає на нову дорогу. Страшна дорога! Людська кров, пожари, Грабовання і сльози… Овлур. Га, коли Боїшся… Князь. Стій! Минуло вже! Нехай І так! Присягну. Овлур. Так і слід! Не бійсь! Така сама присяга в'яже також Мене. І я для товариства все Віддать готов в потребі, й тільки те Приказувать повинен, що для всіх Вважаю добрим, або що всі ви Прирадите. Не бійся! Хоч ізгої, Ми між собою чесні всі. Та впрочім Побачиш сам! Князь. Досить! Коли вже раз Пустився я на цю дорогу, друже, То годі вже вертать. Давай свій меч! Овлур виймає з піхви меч, князь доторкається його пальцями. Овлур проводить присягу, котру князь повторяє. Клянуся Богом І ОЦИМ мечем. Що буду вірно я служить Овлуру І товариству, без вагання все Сповнятиму, що лиш мені прикажуть, І жодні муки ані жодні знади Мене не склонять до невіри й зради. Ховає меч. 112
