Обсаджені стежки, нап'яті луки. Сам Бог, здасться,не вирве з рук моїх Оцього звіря І Ще цю ніч він спить На пухових перинах, ще колишесь Безпечно у колисці слави й злади Великокняжої, і сам не знає, Що вже при корені його сокира! О, завтра він пізнає все, га буде Вже пізно! Мов залізним обручем Я обкрутив його, приспав його Славутню бачність, вколисав його, І здушу, здушу, як дитя в колисці. Я В А IV Гостомисл. Запава входить у нічному вбранню зі свічкою, котру ставить на столі Гостомисл. Ти ще не спиш, Запаво? Запава. Що ж то? Чим ти Мене вважаєш? Чи ж то я не жінка Твоя? Чи не дружина? Чи ж то, пане, Не обов'язок мій допомагати Тобі у твоїх замислах? Гостомисл. Такти „ Ще й досі в кладовій була? Запава. Авжеж! Хіба ж я можу допустить, щоб слуги Без мене там порядкували? Ну, Вони б мені ладу там наробили! ГОСТОМИСЛ цілує її в чоло. Моя ти славна господине! Запава обіймав його. Що там! Втомилась трохи, та зате так рада, Що все зробилось швидко і порядно. Всіх вояків я хлібом наділила 125
