Анна. Схаменіться! Що ви говорите? Від якого нього?
Настя. Від Михайла, а від кого ж би?
Анна. Від якого Михайла?
Настя. Ей, кумо, та не прикидайся, що нічого не розумієш. Адже ми обидві не діти! Михайла Гурмана знаєш, а?
Анна відступає крок назад і христиться. Свят, свят, свят! Ви що це, кумо, говорите? Михайло Гурман — так, я зналася з ним, але його давно на світі нема. Він у Боснії згиб.
Настя. Хто це тобі сказав?
Анна. Я це знаю, брати говорили.
Настя Еге, то-то й є, що брати!
Анна. Його мати сама лист мені показувала, плакала.
Настя. Ну, то мусів бути лист фальшивий, бо Михайло живісінький.
Анна. Кумо, бійтеся Бога, не говоріть цього! Може вам приснився? Може дух його вам об'явився?
Настя. Ні, кумо Анно, я тобі кажу: він живісінький. У шандарах служить уже три роки. Десь був ув іншій стороні, а тепер його до нас перенесли. Вчора до нас у хату заходив, про тебе розпитувався.
Анна. Господи, що це таке? Що зо мною діється? Кумо, голубонько! Кажіть, що це вам привиділося, приснилося! Аджеж це… це таке, що здуріти можна! Аджеж я тому Михайлові клялася, присягала, що радше в могилу піду, ніж з ким іншим до шлюбу стану. А тепер!.. Він по мою душу прийшов. Та ні, ні, ви жартуєте, ви тільки так говорите!
Настя. Христися, кумо! Чого ти так перелякалась? Тут видима річ, що брати ошукали
12
