Настя б'є його стиркою. Іди, йди, ти негосподарська дитино!
Дівчата. Ну, пора нам додому, а то позамітає дорогу, то не докопаємося вулицею.
2 парубок. Не бійтеся, мої ластівочки! Нас тут хлопців досить, кожний по дві вас на плечі візьме, та й до дому занесе.
1 дівчина. Овва, які мені силачі. Ще подвигаєтеся та болячки постручуєте! Збираються, забирають куделі та пряжу й виходять. Ну, добраніч вам! Цілуються з Анною, вона світить їм скіпкою до сіней.
Анна. Добраніч, дівчата, добраніч! Та приходіть і завтра, будьте ласкаві! Зачиняє за ними двері.
Настя. Та було хіба й мені йти.
Анна спрятує зі столу. Ой, посидьте ще трохи. У вас хата не сама, а як ваш чоловік буде їхати, то й так попри нашу хату, то почуєте. А мені веселіше буде ждати.
Настя помагає прятати. Та воно то так. А все таки хата рук потребує. Ну та вже для тебе це зроблю… Зупиняється серед хати перед Анною з мискою в руках. Ну, а ти не цікава, від кого я дізналася про твоє дівування?
Анна. Та що мені! Я не вдатна загадки розгадувати.
Настя лукаво. А твоє серце нічого тобі не говорить?
Анна. Серце? А вам що таке? Що воно мені має говорити?
Настя. Ага, а на лиці мінишся! Бліднеш, то знов червонієш! Ну, ну, не лякайся! Я знаю все від нього самого.
11
