Що брати тебе на посагу скривдили? Тьфу! Наплюй ти на їх посаг! Їм твоя кривда боком вилізе.
Анна кидається, мов ужалена. Йой, кумо! Та хіба я про посаг! І пощо ви мені згадуєте моїх братів? Адже знаєте, що вони, мої найтяжчі вороги.
Настя. Знаю, небого, знаю! Наслухалась я про твоє керваве дівування.
Анна живо. Що? Про моє дівування? Що ви про нього знаєте?
Настя добродушно. Все знаю, небого моя, все знаю. Як тебе брати побивали, за наймичку мали, між людей не пускали і вкінці за наймита заміж випхали, ще й на посагу покривдили. Ой, та чи тільки те!..
Анна. Як то? Ще й більше щось знаєте?
Настя сміється. Та ти, кумо, мене не бійся! Кажу тобі, що знаю все, хоч то від нас не близька сторона, аж у другім повіті, а братів твоїх я й на очі не бачила.
Анна. А відки ж ви все те знаєте?
Настя сміється. Через сороки-ворони, любонько! Були вже такі люди, що мені доповіли. Навіть бись ніколи не вгадала, хто.
Анна. Певне-сте десь якусь мою посестру на ярмарку бачили?
Настя. Ой, кумонько! Чи то я так на тих ярмарках часто буваю! Ні, таки до моєї хати сама звістка прийшла, та й то не коли, а вчора.
Анна. Ну, то я вже ніяк не вгадаю, хто то міг бути.
Парубки й дівчата встають від їди. Спасибі вам, тітко Анно, і вам, тітко Насте, за вечерю!
1 парубок. Господи, Тобі слава, що ця душа напхала!
10
