До Києва, цю ніч ще мушу бути." Ну я й казав його для обезпеки До дуба делікатно прив'язати І рот йому легенько зав'язати. Овлур. Ведіть його сюди! Кілька розбійників виходять, а по хвилі ведуть зв'язаного Кунаша з зав'язаним ротом. Я В А V Ті самі й Кунаш Овлур. Здійміть із рота Ту пов'язку. Розбійники здіймають. Кунаш важко віддихав і глядить довкола, мов остовпілий. Ти, СИНу, ЯК ЗОВЄШСЯ? Кунаш мовчить. П a H Ю Т а туркав його в плече. Ну, це ватажко! Говори до нього. Кунаш. Ти їх ватажко? Слухай ти, ватажку, Пусти мене! Чого від мене хочеш? Я не займав тебе, спокійно їхав Дорогою. У мене діло пильне, Я мушу перед світом ще дістатись До Києва. Овлур. Помалу, синку мій! Ще маєш час. До рана ще не близько. Як Зе.ать тебе? Кунаш. Кунаш. Овлур. А чий ти муж? Кунаш. Я воєводи Гостомисла муж. Овлур. Оце то й гарно! Так я й міркував. Ä можна нам спитать, чого так пильно До Києва тобі потрібно? Кунаш. Це Не ваше діло. Овлур. А якби ми дуже Тебе просили… 148
