Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

чолом об кам'яні сходи при церкві, слізми плити вмивала — нічого не помагає.

Настя надслухує. Га, чуєш? Мабуть дзвінок теленькає. Певно наші їдуть.

Анна при вікні. Теленькає! Ледве чути за свистом вітру, а теленькає. Господи, Тобі слава, що їдуть! Ходімо зустрічати! Сквапно одягаються й виходять.

 
ЯВА III
По хвилі входять Анна, Настя й Бабич, увесь у снігу з батогом у руках

Бабич. Дай Боже вечір добрий!

Анна. Дай Боже здоров'я! Так кажете, мій з вами не їхав?

Бабич. Ні, кумо. Я його ще на соляній жупі лишив. Ще докладав своєї купи дров і щось там почав з війтом перемовлятися, та я не дочікував до кінця та й поїхав за іншими.

Анна. Бійтеся Бога! Якже ж ви могли його самого лишити в таку страшну негоду?

Бабич. Е, не бійтеся, сам він не буде. Певно поїхав на Купіння з Передільчанами. А наші всі на Радловичі гостинцем їхали. Але він швидко приїде, не бійтеся. Конята в нього добрі.

Анна. Ой, я чогось боюся. Кажуть, у лісі вовки появилися. Ще не дай Боже якого нещастя!

Бабич. Та вспокійтеся, кумо! Ще Бог ласкав, відверне від нас лиху пригоду. А Микола не дитина. Він за худобу дбає. Ну, стара, ходімо їхати додому, там десь конята перемерзли.

Настя. Ну, добраніч тобі, кумо. Молися, небого, Богу, все добре буде!

 

14