Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/16

Цю сторінку схвалено

Бабич. Добраніч!

Анна. Оставайтеся з Богом! Бабич і Настя виходять.

ЯВА IV

Анна сама, одягнена в кожусі й хустині, сідає коло вікна і надслухує. Не чути! Тільки вітер свище й виє. Заламує руки. А він живе, живе, живе! Одурили мене, отуманили, загукали, обдерли з усього, з усього! Ні, не хочу про це думати. В мене є чоловік шлюбний. Я йому присягала і йому додержу віри. Надслухує. Ах! Ось він іде! Ну прецінь! Господи, Тобі слава! Виходить.

ЯВА V

Микола й Анна

За сценою чути брязкіт нашийників. По хвилі входить Микола, весь присипаний снігом, у гуні, надітій поверх кожуха, в баранячій кучмі, в рукавицях і з батогом. Він стає насеред хати, виймає батіг із-за ременя й починає обтріпувати сніг, стукаючи при тім о землю чобітьми. Відтак охаючи, починає роздягатися

Микола. Ось тобі й заробок! Ось тобі живи та будь! Ой, Господи, і як це я душі не згубив по дорозі, то й сам уже не знаю! Ох, та й утепенився ж я! Та й промерз до самої кости! Відсуває вікно й кричить. Анно, а коням треба пити дати! Думав напоїти на Купінню, та не мож було!

Анна за сценою. Добре, добре! Я вже й воду зладила.

Микола засуває вікно, знімає гуню, потім кожух і вішає їх на жердці. Ну, заробок, нема що казати! За вісім шісток головою наложи — оплатиться. Цілісінький день роби, двигай, волочися, ху-

15