О В Л У р. О, Боже! Князь! Паде перед ним на коліна. Так ось хто був таємний Товариш мій цю ніч! ПредСЛава кидається до ніг князеві. О княже! Пане! Як много я за тебе протерпіла Цю ніч! Князь. Господь це відплатить тобі, Душе правдива! Встань! І ти, Овлуре, Вставай! Скінчилось чорне лихоліття. Ще вчора ти ізгой був і ходив До Гостомисла красти, а віднині Ти будеш паном в замку Гостомисла. О в л у р стискав його коліна. О, княже, в карі й милуванню ти Однаково великий! Князь. Ні, Овлуре! Я в карі був несправедливий трохи, Та не без твоєї вини. Чому ж ти Мовчав уперто про причину вбивства Добрині? О в л у р. Не без власної вини мовчав я. Була у мене на Добриню злість, Чи зависть може. То ж як в п'янім стані Він раз почав облесними словами Мене на зраду підмовлять, щоб вбити Тебе й Всеславу Київ передати, Я замість відповіді вхопив меч І розкроїв йому надвоє череп. Протверезившись, я почав не вірить Своїм ухам, чи справді чув такі Слава огидні від Добрині. Совість Мне страшенно мучила за вбивство, А тут прийшлось би в власній обороні Ще пам‘ять вбитого знеславить. Ні! — Подумав я, — вже сам перетерплю 167
