Всю кару за свій вчинок, а не буду Ім'я покійника топтать в болото. КНЯЗЬ подав йому руку. По тім я пізнаю твою натуру! Мій друже! Цілує його. Нині я здобув два царства: Одно, що зрадників позбувся хитрих, А друге те, що серце віднайшов Таке хоробре, щире, благородне! Овлур. Де ж Гостомисл, Запава, де Путята? Князь. Путяту вчастував один із твоїх Людей почерез тім'я бердишем, Та так, що більше вже йому не треба. А Гостомисл і та його горда Запава—зв'язані , чекають кари. До Киян. Гей, діти! Обступіть цей двір довкола І всіх оружних, хто тут є, візьміть І пов'яжіть і в тюрми посажайте! Суд розслідити мусить все це діло! Частина народу розходиться в різні боки купками. Та не минула ще нас буча, діти! Ні зрадники Всеслава завізвали а нашу землю. Треба якнайшвидше Нам готуватись всім до оборони. Крик народу. Всі підемо, старі й малі! Не буде Над нами панувати князь, що руки Свої у братній крові полоскав. Овлур кидав залізну рукавицю на землю. Хай згине, хто кривавить Русь роздором! Заслона спадає. 1895 р. 168
