Я В А І Край вогнища на землі лежить ранений Бойчук. Маруся перевиває його рани Бойчук. Марусе! Маруся. Що тобі? Бойчук. Яка ти добра! Маруся. Болить нога? Б о й ч у к. Як лиш твоя рука До неї доторкнеться, то хоча би Пекельний біль був, зараз утихає. Маруся. Встидайсь, старий, такі плести дурниці! Бойчук. Що правда, любо! Дай лише води! Маруся подав йому воду в дерев'янім черпаці, він п‘є. Гляджу оттак на тебе й жаль мені Тебе стає! Така хороша, добра І молода і в оттаке життя Попала! Маруся махає р> кою. Ет! Осторінь починав мити котел. Бойчук. Та якби ще хоч він Та шанував тебе! Маруся. Пусте говориш! Мені не кривда, що ж тобі за діло? Бойчук. Та звісно, що мені за діло! Тільки Що жаль мені. От я: вже двадцять літ В опришки ходжу, тисячу разів Міг висіти чи іншу смерть прийняти, А хай би раз, хоч раз один таке 171
