Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/193

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ЯВА XIV
 
Ті самі, Крайник, пушкарі, селяни

При останніх словах Марусі чути з усіх боків голоси рогів, хрускання гілляк і тупіт кроків. Крайник, пушкарі й селяни впадають з усіх боків і кидаються на розбійників


Крайник до розбійників
 Піддайтеся! В'яжіть їх!

Пушкарі в'яжуть Бойчука. Марусяк клячить над трупом Марусі. Пушкарі, побачивши трупа, цофаються й обступають Марусяка довкола.

 Га! Це що?
Підходить ближче й пізнає трупа.
 Умерла? Вбита? Хто це вбив її?

Марусяк клячучи, підводить голову. Я, пане!
Крайник. Псе! За це три дні й три ночі
 Задам тобі я найстрашніші муки,
 Заким, як пса, повісити велю.
Марусяк. Та поки це ще буде, я тобі
 Стрілу затроєну запущу в серце,
 Котра його до смерти гризти буде.
 Знай, що з любви вона пішла за мною
 І вмерла добровільно, щоб тебе
 Не бачити на очі.
Крайник. Хлопці, нуж!
 В'яжіть його!
Марусяк встає. Помалу! Поки ще
 Цей ніж в моїх руках, не наближайтесь.
 Ти, пане Крайнику, гамуйся трохи!
 І замість мук видумувать для мене,
 Придумай краще, як його збрехати,
 Щоб вийшло так, що жіночку твою
 Розбійники спіймали, завели
 В ліси і вбили, бо вона не хтіла
 Тебе їм в руки видати. Бреши,

192