ДІЯ ПЕРША Подвір‘я перед школою. В глибині сцени школа під ґонтами, з ґанком. Насеред сцени стовп із дзвінком угорі. Направо огородець, засаджений яриною. Бокові куліси показують вид на гори, зарослі лісами, і на частину села над берегом річки Я В А І Юлія; голова легко покрита хусточкою, в домовім чистенькім убранню, порається в городці, копаючи картоплю, а опісля рвучи фасолю Омелян стоїть під стовпом і довго дзвонить у дзвінок Омелян перестав дзвонити й кашляв. У, Та Й втомився! Добре то кажуть: худа парафія, де ксьондз пробощ дзвонить. Таке й моє. Юлія з городця. Але як ти, Мілечку, міг так спуститися на цього війта1? Я тобі зараз казала, що він тільки на словах такий щедрий. Бачиш, навіть нікого не прислав, щоби школу замбсти та дров нарубати. Омелян. Ну, та що ж я мав зробити? Аджеж за ковнір його не візьму та не присилую, щоби прислав. Юлія. Алеж бо тобі належиться прислуга. Омелян. Та що з того? Належиться, то певно, та їм, бачиш, не пильно діється. 1 Війт—так називається в Галичині сільський старшина.
