Юлія. Алеж то так не можна плазом1 пускати. Ти до староства1 2 вдайся. Аджеж вони нас так у зимі голодом заморять і заморозять. Омелян. Та ти, Юлечко, не гарячися. Якось то буде. Юлія. Я тебе, Мільку, не розумію. І де в тебе той спокій, ота холодність береться! Восьмий раз оце тебе перенесли, як клубком з місця на місце кидають, а ти все нічого. Все своє „якось то буде“ та й „якось то буде“! Омелян. Що ж робити, сестричко? Вже коли чоловік на таке пішов, то треба терпіти. А якби я почав собі все до серця брати, то давно б одурів. Юлія. Ä я не можу! Як бачу кривду та не правду, то, здається, зі шкіри вискочила б. Все нутро в мені перевертається. Омелян СМІЄТЬСЯ. Ну, то треба тобі відси чим скоріше втікати, небого! Вже я бачу, що тут нам такий горіх на зуби дали, що треба добрих вилиць, щоб його розкусити. Ади, скільки дзвоню та й дзвоню, і щоб тобі одна дитина до школи прийшла. Треба ще раз стрі- бувати. Дзвонить. Юлія. Та покинь! І що тобі за неволя? Не йдуть діти, то як собі хочуть. Маєш виказ3 і всіх подай на кару—от тобі й усе. Омелян. Ні, Юлечко, це не буде до'бре. Подавай на кару! Хіба це вчительське діло? Хіба я на те вчився й на те сюди прийшов? 1 Плазом пустити — даром пустити, дарувати. - Староство — повітова управа. 3 Виказ —список. 198
