Товкач. Та ми тут до пана навчите ля з антересом. Омелян. Ого! А то з яким? Товкач. Ну, говоріть, куме Семку! То ваша справа. ЗагОНИСТИЙ жестикулюючи, розлізло. Та то, бачите, така справа. Я держав Вовкових дві парі волів. Так той рік літом ведмідь у полонині 1 пару вбив. Друга пара на Спаса в Лютовиськах пішла за п ять двадцять. То на такі гроші мені Вовк на ґрунт сів. Тепер я хочу знов дві парі в нього взяти. А він жадає поруки. Я даю ось кума Товкача, а він каже: „Це мало". Каже: „Йдіть до нового навчителя. Як він за вас поручить, то добре". Такий то наш антерес. ОмЄЛЯН витріщив на нього очі. Ану СТрвЛЬТв мені в лоб, чи хоч що в зуб розумію! Що ви, чоловіче, говорите? Загонистий. Таже по українськи та й по людськи до пана говорю, не як! Омелян. Вовк, ведмідь, дві парі волів, порука, і я тут якогось біса приплетений! Нічогісінько не розберу. Загонистий. Та що тут розбирати? Кажу вам ще раз. Вовкових пара волів угибла 2, то я йому за це п'ять двадцять у довзі. Хочу взяти знов дві парі, бо без худоби чоловік як без очей. Ну, а Вовк каже конче я, аби й ви за мене поручили.- Омелян. Я! За вовка? Загонистий. Та не за Вовка, а за мене. Вовк каже. 1 Полонина — пасовисько високо в горах. 2 Угибла — пропала. 3 Конче — обов'язково. 208
