Загонистий. Але я через вас пропаду без худоби! То вам це нічого, га? Небіжчик пан навчитель ручив за нас, а ви не хочете! Тим часом, війт і Товкач входять також на ґанок. Юлія неспокійна встав від столика і став при дверях. Хоростіль сидить спокійно, роблячи папіросу. Війт стає перед Хоростілем. Ви, пане, ХТО такий? Хоростіль спокійно. Називаюся Іван Хоростіль. Війт. Хоростіль! Хоростіль! Хоростіль може встати, коли з начальником говорить. Хоростіль. Хоростіль устає тільки перед такими, що того гідні. Війт флегматично. Куме Ільку! А підійміть но того пана, щоб знав морес1. Товкач наближається до Хоростіля. Хоростіль відтручує його. Реть від мене! Війт. Так? А будьте ласкаві сказати нам, хто ви такий? Хоростіль. Коли мені не хочеться. Війт. Так? То власті громадській так відповідаєте? Хоростіль. Не власті, а напасникам, що мене без дання рації 1 2 чіпаються. Омелян. Пане начальнику, знайте, я вам цього плазом не пущу! Не маєте права мого гостя в моїм домі напастувати. Війт. Вже я буду бачити, чи маю право чи ні. Але вам насамперед покажу, чи ви маєте право приймати в себе бунтівника, сициліста та шпіга московського. Юлія. Ой, Господи! От тобі й на! 1 Морес — пошана. 2 Дання рації—подання причини. 219
