Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Жандарм сміється і клепле його по плечі. Ну, ну, Миколо, не бійсяі Я нині твій гість, то не потребуєш мені ні до чого признаватися. Але це одно тобі скажу, небоже: ти на крутаря не вродився. Видно відразу, коли хочеш щось збрехати, а воно тобі ані руш не вдається!

Микола заляканий. Але ж скари ж то мене Господи!..

Анна. Миколо, та покинь же божитися! Ось подумай радше, де ми пану шандареві постелимо. Пізня година, а ви оба помучені, пора спати.

Микола. Ай, ай, ай, твоя правда, небого! А я, дурень, забалакався, та й забув про це! Я зараз, зараз! Хапається сюди й туди по хаті, та не може потрапити на лад. Надіває шапку та й кожух.

Анна. Ба ти куди?

Микола. Я зараз! Знаєш, я так думаю: околот соломи принесу, постелимо Михайлові отут на землі. Ти тільки верет яких приладь, подушку, а кожухом покриється.

Жандарм. О, спасибі вам. У мене є свій плащ.

Анна. Та я би була сама за соломою пішла.

Микола. Ну! Куди тобі! Я сам заразісько принесу. Бере шапку й виходить.

 
ЯВА VII
Ті самі без Миколи. Анна порається коло постелі. Жандарм підходить до неї, бере її за плечі

Жандарм. Анно!

Анна ледве чутно. Чого тобі?

Жандарм. Що, ти навіть поглянути на мене не хочеш?

 

25