Жандарм сміється і клепле його по плечі. Ну, ну, Миколо, не бійсяі Я нині твій гість, то не потребуєш мені ні до чого признаватися. Але це одно тобі скажу, небоже: ти на крутаря не вродився. Видно відразу, коли хочеш щось збрехати, а воно тобі ані руш не вдається!
Микола заляканий. Але ж скари ж то мене Господи!..
Анна. Миколо, та покинь же божитися! Ось подумай радше, де ми пану шандареві постелимо. Пізня година, а ви оба помучені, пора спати.
Микола. Ай, ай, ай, твоя правда, небого! А я, дурень, забалакався, та й забув про це! Я зараз, зараз! Хапається сюди й туди по хаті, та не може потрапити на лад. Надіває шапку та й кожух.
Анна. Ба ти куди?
Микола. Я зараз! Знаєш, я так думаю: околот соломи принесу, постелимо Михайлові отут на землі. Ти тільки верет яких приладь, подушку, а кожухом покриється.
Жандарм. О, спасибі вам. У мене є свій плащ.
Анна. Та я би була сама за соломою пішла.
Микола. Ну! Куди тобі! Я сам заразісько принесу. Бере шапку й виходить.
Жандарм. Анно!
Анна ледве чутно. Чого тобі?
Жандарм. Що, ти навіть поглянути на мене не хочеш?
25
