щось не тямлю, аби ти був охочий до бійки?
Микола змішаний. Я? Ха-ха-ха! Та куди мені до бійки? Я чоловік спокійний. А це ті нещасні латри сьогодні так мені доїхали. Тільки що я почав брати з купи поліна, а вся верхня верства гур-гур на мене. Ще щастя, що мене на місці не забило.
Жандарм. Ов, то погана пригода!
Микола. Ой, хай Бог боронить від такого зарібку!
Жандарм. А багато заробляєш на день?
Микола. Е, тільки того зарібку, як кіт наплакав. Вісім шісток на день. А кільки чоловік надвигається, намерзнеться, намучить себе й худобу й нагризеться, то відрікся б і того зарібку.
Жандарм знов придивляється його лицю. Але тебе, брате, таки порядно ті поліна мусіли заїхати. Ціле праве лице мов граблями подряпане.
Микола. Та кажу тобі, що як на мене з правого боку поліна гуркнули, то я думав, що вже мені голову на гамуз розбили.
Жандарм встає, проходиться по хаті й сідає ліворуч від Миколи, а потім глядить на нього. Ов, та бо в тебе і з лівого боку ще гірше каліцтво.
Микола змішаний. А то я тим боком на землю впав, на ріщя, та й так направився. Ще щастя, що око на сук не висадив.
Жандарм заглядає йому в очі. Е, та бо і спереду шрам на чолі, зовсім, якби хто подряпав. Ще й синці по під очима. Ей, Миколо, признайся, це не від полін!
Микола ще гірше змішаний. Що ти знов! До чого маю признатися? Бігме Боже, що я з ніким не бився! Та й пощо би я тебе дурив?
24
