Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

лісу, а тим часом там замело так, що я трохи худоби навіки не збавив.

Жандарм кладе ложку і глядить на нього здивований. Що? Ти цієї ночі на Купіння їхав?

Микола. Таж їхав.

Жандарм. Попри Купінську корчму?

Микола. Ну, та ж не куди. Ще зупинився, хотів коні напоїти, та якась мара відро урвала. Почав було стукати до жидів, але якось ніхто не виходив, а я подумав собі: ей, уже й так додому близько! Та й не достукавшися нікого, взявся та й поїхав.

Жандарм. А давно це було?

Микола. О, певно, що вже зо три години тому. Хоч то від нас до Купінської корчми ледве півмилі, але як я почав їхати, як почав стрягнути та з дороги збиватися, то здавалося, що принаймні півроку їду. А тут чоловік сам самісінький у лісі.

Жандарм. То ти сам їхав? І не тямиш, їхав ще хто за тобою?

Микола. Де там! Усі наші геть поперед мене виїхали, та й усі їхали на Радловичі, гостинцем.

Жандарм. Ну, а в корчмі світилося?

Микола. Та було світло, але вікна були заслонені та й двері замкнені, мабуть жиди вже спали, бо на мій стук ніхто не обізвався.

Жандарм воркоче. Ну, певно! Їдять; мовчанка. Анна сидить на припічку, силується їсти та не може. Ну спасибі вам, пане господарю, за вечерю! Кладе ложку і встає.

Микола. Замало. Видихай здоров! Встає також, обидва сідають на лаві.

Анна мовчки спрятує зі столу.

Жандарм придивляється Миколі збоку. Ба, що це у тебе, Миколо, таке лице обдряпане? Я

23