Омелян. А, Хоростіль! Здоров був, Іване! Цілуються. Війт до Товкача. Куме! Це той самий, тямите?— що тоді так нас був перепудив. Товкач. Ой, ой! Чарівник! Той, що з гадиною.,. Хоростіль. А, панове господарі! Ми вже КОЛИСЬ бачилися! Стискує їм руки, Товкач зі страхом. Я гадаю, що ви не гніваєтеся на мене за тодішній жарт? Т о в к а ч. Ой, панцю! Я від вашого жарту тоді мало не розхорувався. Хоростіль. Ба, людонькови! А ви зі мною також не дуже чемно хотіли жартувати. Ну, але хай це з тим часом іде! Чи як ви кажете? Війт. Та ми на пана не гнівні. Нам потім пан навчитель розповів про вас. Ну, що вже це й згадувати! Хоростіль. Оце й найліпше! Ну, але що це у вас, празник якийсь нині? Війт. Та таки так, що празник. Аґзамент, панцю. То в нас рідка річ. Хоростіль. А, коли так, то дуже добре! І я послухаю. Війт. Просимо, просимо! Хоростіль. Ну, а як же тобі, Омельку, ведеться? Давно ми бачилися! Як твоє здоров'я. О м е л я н кашляє. Та так, посередині. Працюю, то й не маю часу думати про здоров'я. А тутешнє повітря, братіку, то половина здоров'я. Війт. О, в нас повітря славне! Хоростіль. А що ж сестра? Здорова! Омелян. Спасибі, здорова. Хоростіль. А що? Все ще не може привикнути до цих гір? 260
