Олена. Ай, куме! Таже люди не вовки, а дівчата не вовчиці! Завада. Ідіть, кумо, йдіть! Знаю я їх! От якби така дівчина, як ваша Зося… Олена. Моя Зося?! Завада. Знаєте, кумо, признаюся вам по щирості, я головно про те й хотів з вами говорити. Дуже вона мені в око впала. Вже більше як рік, ще від смерти моєї небіжки, дивлюсь я за нею й чим раз більше мені подобається. І така в мене думка стала: або з нею оженюся, або з жодною. Олена. Алеж, кумоньку!.. Завада. Розуміється, кумо, силувати її не хочу. Я хотів би мати на старі літа справді жінку, дружину при собі, а не наймичку, і не таку сороку, щоб чекала, коли я замкну очі, щоби посісти моє добро. Богу дякувати, в мене є на чім жити. До тяжкої роботи її не заставлю, аби доглянула мене та й себе — буде з неї. Хазяйства догляну я сам. Олена. Га, що ж, куме! Якби на мене прийшло, то вірте мені, я би своїй дитині ліпшої долі й бажати не могла. Наливає. Прошу вас, випийте ще одну! Ось мій старий іде. Коли хочете, поговоріть із ним. Почуєте, що він скаже. Я В А IV Ті самі, Паиько входить з лопатою на терасу, ставить лопату під стіну, скидав шапку й обтирав піт із чола П а н ь к о. Добрий вечір вам, куме! Завада встає й подає руку. Доброго здоров'ячка! А ми тут у вас з кумою гостимося, га? Панько. Та спасибі, що не гордуєте! 283
