коли до нас загостили. Хоч ми й куми собі й приятелі і старі знайомі з парубоцьких часів. Ну та пийте бо! Чи, може, не вдався моїй донці вишняк? Завада п'є. Ей, чому не вдався! Я вже п*ю його та й п‘ю. В устах солодко, а на серці все чогось важче та й важче. П а н ь к о. Не говоріть такого! Хай Бог відвертає все зле! Завада. А мені здається, що від мене все добре відвернув. Особливо цими днями такі мене якісь думки розбирають… Тямите1 Ксеньку? П а н ь к о. Яку то? Завада. А цю чорнооку, будинкову дочку. В оцій самій будці жила. Панько. О, чому ж би не тямив? Усі ми парубки в селі дуріли за нею. А вона, бестія, всім моркву терла, аж поки Десь не наскочила на свого. О, тямлю й до смерти не забуду, як чутка пішла, що в ріці просто будки знайшли втоплену дитину. Гомін по селі, шандарі 1 2 3, плач, ведуть мою Ксеньку заковану. Повели і пропала. Не було більше й чутки про неї. Завада. Оце то й диво. Чи судили її? Якби судили, то було би чутно, адже Самбір не така далека Україна. Чи вмерла в криміналі {? Чи що з нею сталося? Панько. Але що ж вам нараз, куме, так вона пригадалася? Це ж давня історія, буде зо двадцять літ. Завада. Або я знаю! Останніми днями ні про що інше й думати не можу, тільки про 1 Тямити—пам'ятати. 2 Шандарі—жандарми. 3 Кримінал—тюрма. 285
