раджу тобі, не спускайся на Гнатові обіцянки, бери долю, яку тобі Бог посилає. Кум Завада чоловік хоч і не молодий, але й не такий уже старий. За старших дівчата замі ж виходять і живуть щасливо. А два роки чекати, то довгий час. Ми не заможні, а не дай Боже моєї смерти, то де ти з немічною мамою подінешся? Подумай про це, дитино моя, бо це нетрудно сказати: не хочу! Тут про ціле життя ходить, щоб потім не жалувала. З твого Гната ще не знати, що може бути, а кум Завада чоловік статечний, не зміниться. Завада. Знаєте що, кумочку, лишіть нас на хвильку самих, я ще їй скажу своє слово, а тоді хай робить, як її Бог навчить. П а н ь к о. Добре, добре. Поговоріть собі тут, а Я йду. ще на штреку ПОДИВИТИСЯ. Сходить на авансцену й щезає в напрямі наліво. ЯВА VII Завада й Зося Завада. Зосю, дитино моя — не гнівайся, що так до тебе говорю, але ти могла б бути моєю дочкою. Підійди сюди ближче, сядь собі коло мене й послухай, що тобі хочу сказати. Зося. Говоріть і так. Я чую добре. Завада бере її за руку, притягає ближче й садить коло себ2 на лавці. Ні, сядь ось тут! Не бійся! Дай ПОДИВИТИСЯ на себе! Заглядає їй у лице. Зося відвертається й закриває лице рукавом. Ну. чого вам дивитися на мене? Завада. Скажи мені, дуже тебе любить твій Гнат? Зося. Або я знаю! Здається, дуже. 290
