Завада. Ну, як він тобі говорить? Присягається? З о с я. Е, що вам з того прийде? Пригадайте собі, як ви своїй небіжці говорили, коли були молоді. Завада зідхає. Ой, дівчино, дівчино! Якби ти знала, яке ти болюче місце порушила в моїй душі! Двадцять літ тому на тім самім місці, де тепер сидимо, сиділа коло мене інша дівчина, гарна як зірка небесна, Ксенька чорноока, горнулася до мене, заглядала мені в очі, цілувала мене, присягалася мені, що до віку буде любити, що не проживе без мене — так як твій Гнат тобі присягається. І що ж з того? Не минуло півроку, а моя Ксеня пішла в світ з іншим, а я мусів нелюбу дівчину брати. Зося. Мій Гнат мене не покине! Він не такий. Завада. Хто знає, дитино? Нині чоловік сам за себе не може ручити, не то за другого. Зося. І я його не покину, а вам, дядьку, ще раз говорю: шукайте собі іншої пари, бо ви не МІЙ, а Я не ваша. Встав і хоче йти геть. Завада держить її заруку. Стій, небого! Я ще маю тобі щось сказати. Зося. Говоріть, бо мені ніколи. Завада. Ти кажеш: шукайте собі іншої пари. Гай, гай! Не знаєш ти, небого, Прокопа Завади. Не знаєш, що значить у моїм віці шукати собі пари! Отже слухай. Я полюбив тебе, одну тебе на всім світі. Полюбив в останнє в своїм віці, а часом мені здається, що ти заразом і моя перша любов. Що все, що було досі, то була мряка, дебра, гущавина, а тільки бачучи тебе, я виходжу на ясний, рівний, Божий світ. Остання любов, дівчино, 291
