Завадський. Ні, пані кумо. На шевстві розуміємося ми три: я, кум Чирняк і пан цехмістер. Ми ж також у тій анкеті. Чирняк. І до мене першого має прийти та анкета. Вже я їм покажу, як стоїть діло! Ну, йди ж, іди і прилагодь нам яку закуску. І не забудь про пляшку кон'яку, — знаєш, пан Шпіцкопф без нього не може обійтися. Агафія, сумно хитаючи головою, відходить. Я В А IV Ті самі без Агафії Завадський. А то не добре, пане куме, що ви так образили куму. Чирняк. Я? Образив її? Чим я міг образити її? Завадський.Т рохи загостро ви накинулись на неї за той лист. Чирняк. А що ж я? Мав похвалити її за те, що потай мене, без моєї волі переписується з тим… з тим… Завадський. Але це ж ваш син! І ще який син! Здібний чоловік, смілий, дотепний, такий, що кожний батько міг би гордитися ним. Чирняк півголосом. Сказати вам правду — і я його любив і ще люблю, і дуже за ним жалую. Та що ж, як такий неслухняний. Ну, скажіть самі, чоловік тратився, руйнувався, щоб давати його до шкіл, а коли вже близько кінця, вже на правах, а тут на тобі! Стріляє щось хлопчиськові до голови: хочу бути шевцем. Завадський. І щож утім злого? Я би тішився. Чирняк строго. Я ні! Чи на те я руйнувався, щоб мій син не зазнав ліпшої долі, не бачив ширшого світу, ніж я? 317
