Завадський. Саме найголовніше, щоб заряд військовий нам, дрібним майстрам, віддавав достави взуття для армії. Це би нас одно могло підрятувати. Щ п і ц к о п ф. Алеж здається, панове вже мали ті достави? Завадський. Е, що то за достави! Кількасот пар чобіт! Не було коло чого й заходитися. Шпіцкопф. А все таки ви їх узяли. Завадський. Звісно, що взяли, бо що ж було робити? Шпіцкопф. І достарчили на час? Завадський. Та… ніби… достарчили, правда, не всі. І роботою не всі догодили, багатьом повідкидувано. Одним словом капарство1 вийшло. Чуємо, що вже не хочуть нам давати. Шпіцкопф. Але як же то так вийшло? Панове домагались тої достави, а потім і не доставили на час і ще й робота недобра вийшла? Чирняк. То, пане редактор, все інтрига, чорна інтрига. Дали нам мало, знеохотили людей. Кому там хотілося коло дурниці заходитися! Потім при відбиранню огляд такий строгий був… Шпіцкопф. Значить, домагаєтеся, щоб відтепер давали вам роботи більше—так? Чирняк, Гутак і Завадський. Так, так! Щпіцкопф. І щоб при відбиранню не так строго оглядали. Чирняк. Розуміється! Шпіцкопф. Дуже розумно! Дуже розумно. Нотує. Агафія за сценою. Никифоре, проси панів до снідання! 1 Капарство — нужда, біда. 325
