Орися. Дякую за ласку! Злизуйте свому товаришеві Рахмілеві, а не мені!
Писар. Які ж бо ви, Орисю, недобрі! Я власне хотів до вас зайти…
Орися. Певно до тата.
Писар. Ну, звісно до тата також. Але я знаю, що ваші тато нині при святій неділі в ту пору трошки спочивають. А я поспішив, щоб власне з вами трохи побалакати.
Орися. Зо мною! А пек на погані очі! Що ж ви зо мною за діло можете мати?
Писар. Хто знає, Орисю, може важніше ніж з вашим татом.
Орися. Жартуйте здорові! І я з вами буду.
Писар. Ні, Орисю! Я не жартую. Хіба ж ви не видите, як я вас люблю?
Орися. Ви мене? Перший раз чую! Я гадала, що ви тільки одну горілку а другого Рахміля найбільше любите.
Писар. Бачите, Орисю, які ви недобрі Така молода дівчина, а така зла.
Орися. Може для кого й добра.
Писар. А що ж я вам такого зробив, що ви на мене злі?
Орися. Якби ви добрі були, то помоглиб мені от хоч відро з криниці витягнути.
Писар кидається до журавля. Господи! Та я зараз! Тягне.
Олекса.. Ха-ха-ха! А це що такого? Наш пан писар воду з криниці тягне?
Писар покидає жердку й обертається. Хто це. Що, що такого? Я, ніби? Та я не теє…
