Олекса. Фе, пане писарю! Чи то подоба, щоби такий письменний чоловік, в такім пан- цкім 1 убранню, та коло такого хлопського діла заходився? Ось мені ТО ЩО ІНШОГО. Витягав воду й наливав Орисині коновки. ГІисар. А властиво, ти, паничу, чого ти сюди прийшов? Олекса. Хіба мені не вільно? Громадський майдан кожному вільний. Писар. Громадський майдан!.. Але коли бачиш, що пан писар з пана начальника дочкою розмову має… Олекса сміється. Ха-ха-ха! Які страшні дві влади зійшлися! Писар. А ти, небоже, з влади не глузуй! І не думай собі, що я тобі рівня! Олекса. Яз вами й не рівняюся. А начальникову дочку ви не заарендували. Таке ви маєте право з нею розмовляти, як і кожний другий. Писар. Це ще хто знає? Орисю, ходімо геть від нього! Це бунтівник, читальник! Як би татфчко побачив тебе разом з ним, то була би біда. Ор ися. І я так думаю, пане писаріо! Так знаєте що! Підіть ви до нашої хати й подивіться, чи таточко спить. А я тим часом тут побуду. Писар. Що? Тут побудеш? Із оцим читальником? Орися. Ну, так надіюсь, що ви мене перед татком за це не прискаржите. Сміється. Писар лютий. Чи так? А, то гарно! Добре, добре! Тепер розумію, куди стежка в горох! Гарно! Гарно! Буду знати, що таткові сказати! Спішно відходить. Панцкий — панський. 343
