Олекса. Костей йому не поламаєте, а він вас поб'є, ще й до суду завдасть за зневагу влади. Гриб. Ба, та що ж нам робити? Чи так і дарувати йому тільку працю? Олекса. Ні, не дарувати, а поступати розумно, так щоб мати правдивий доказ на нього. Аджеж самі бачите: він письменний а ви неписьменні. Хіба ви знаєте, що він куди й як записує? П і в т о р а к. Ей, мав би й на нього доказ, якби так… Гриб і Гринчук. Якби що? П і в т о р а к. Якби так нам дістати маленьку книжечку, що писар усе при собі носить! Гриб. Ага, ага! Він без неї ані кроку не робить. Чи податки відбирає, чи кари які, чи протоколи, чи письма приходять, він усе насамперед до тої книжечки зазирає, все з неї вичитує. Грінчук. Та то наші люди вже добре знають ту книжечку. Чорна така… То всі кажуть, що в ній писар свого хованця 1 на серці носить. Олекса. Та ви гадаєте, що в ній він записує свої шахрайства? То вже би мусів дуже осмілитися! Півторак. Я певнісінький, що там би ми найшли на нього ярмо. Олекса. Ну, то що ж, дістаньте ту книжечку. Гриб. Еге, ге! Дістаньте! Ніби то він дасть? Та він би радше дав собі око вилупити, ніж ту книжку кому до рук. 1 Хованець — чорт. 355
