Олекса. Ну, та я не кажу, щоб ви йшли до нього та просили: пане писарю, а позичте но нам на день вашої книжечки. Але хіба ж нема іншого способу? Оттак напримір, ви напиваєтеся разом у корчмі—аджеж пан писар почастунки любить, правда? Півторак. О, ще й як любить! Олекса. Ну, напиваєтеся, частуєте його, та так, щоби аж світ йому кидався як банька, а люди як мухи. Г р і н ч у к. У, це не легка штука! Кожний з нас швидше пам'ять стратить, ніж він. Ол е к с а. Ну, то йдіть усі три. Його частуйте, а самі здержуйтеся при питтю. А як пану писареві світ замакітриться, тоді… Півторак. Ну, ну, цього вже нам не потребуєш казати, що тоді робити. Добре, Олексо! То розумна рада! Беру те на себе, що ще нині все зробимо. Олекса. Ну, а як це нічого не поможе, то будемо іншого способу шукати. Я В А XI Ті самі, в глибині сцени Кавибрід в величезним костуром ланцюгом і околотом соломи й Феся з кожухом на плечах і з стільцем Феся. Ей, татунцю! Бійтеся Бога! Дайте спокій! Казибрід. Ні, дитино! Не говори мені нічого! Не можна інакше з тим ворогом до ладу дійти. Феся. Але він вас уб'є, як ви йому таке зробите. Казибрід. Хай б'є! Все мені одно. Але я надіюся, що не посміє. Ні, Фесуню, ти мною не журися! Підходить під Рябину. Ось тут клади 356
