Р а х м і л ь. Ну, що вам треба? Писар. Та принеси нам, що там маєш доброго випити та й закусити. Знаєш, ми тепер по урядуванню. Рахміль. Знаю, знаю! І для вас, пане начальнику. Писар. Ну, та розуміється! А живо! Рахміль стоїть. Зараз, зараз! До Рябини. Пане начальнику! Р Я б И Н а, що сидів при столі задуманий. Га! Чого тобі? Рахміль. Я би хотів з вами дещо поговорити. Писар сіпає його за рукав. Ну, ну, Рахмілю, будемо говорити, тільки не тепер! Потім, потім! Бачиш, пан начальник трохи змучені. Рахміль. Я зараз! Я зараз принесу дещо для підкріплення! Писар. Неси, неси! А нікого до нас не пускай. Ä як буде час, то ми тебе самі сюди закличемо на розмову. Рахміль. Добре, добре! Виходить. По хвилі приносить горілку й перекуску, ставить на столі й виходить. Писар защіпає двері. Я В А IV Рибина й Писар Писар наливає чарку. Ну, пане начальнику! Дай вам Боже здоров'я! Рябина мляво. Та пий здоров! Писар п‘е й наливає. Прошу вас. Та що це ви такі якісь стали, мов у ступі заопихані? Рябина. Та так… П‘е. Щось мені мар- кітно зробилося. Писар закусує. Ха-ха-ха! Маркітно! А то чого? . 364
