Р я б и н а закусує. Та це так… Дурниця якась. Я нікому й не признаюся, але тобі скажу. Знаєш, в останніх кількох місяцях то бувають хвилі, в котрих мені так якось голова крутиться. Отак точнісінько, як коли б я йшов по високій-високій кладці, а вона підо мною хитається і я туй-туй1 маю впасти. Писар. Фе, пане начальнику! Фе, всти- дайтеся! Рябина. Добре тобі казати, встидайтеся! А мені моторошно робиться. А ще як мені в понеділок поборця - податковий сказав, що швидко можемо надіятися пана шпектора і зде- куції за недоплачені податки. Писар. Так вам поборця сказав? Рябина. Та поборця. А ти знаєш, що ми оце вже півроку податки без табелії до уряду відвозимо. Не знаю, як це вони досі це приймають. Писар. А я знаю, як! Рябина. А коли погадаю, що ми з податкових грошей тисячу срібла взяли й орендареві на кавцію на довіз кльоців дали—Господи! Писар. Ну, і що ж з того! За тиждень кльоци будуть звезені й кавція знов у наших руках. Рябина. А як не будуть звезені? Як кавція пропаде? Аджеж до кінця контракту ще тільки тиждень лишився, а кльоців ціла половина ще не звезена. Писар. Е, байка! Все байка! І на то якусь раду придумаємо. 1 Туй-туй — ОСЬ-ОСЬ. у Поборця — поборщик. 305
