Жандарм. Відложіть на бік. А тепер покажіть кожух! Оглядають кожух. Є й тут. Відложіть на бік. Іде до постелі й шукає під подушкою в соломі. До Анни. Відчиніть скриню!
Анна весь той час стояла, мов остовпіла, не рухається з місця, тільки глядить на нього.
Жандарм. Чуєте, жінко, відчиніть скриню! Коли вона не рухається, він виймає їй із-за пояса ключ, відчиняє скриню і разом з війтом починають перешукувати все. Ну, тут нема нічого. Пане війте, присяжний і ви, свідки, йдіть з ним і перешукайте все обійстя, шопу, комору, стодолу, всякі скритки! А я тут переслухаю господиню.
Війт. Ну, Миколо, ходи з нами!
Микола. Господи, ти знаєш, за що на мене такий тяжкий хрест посилаєш, нехай буде Твоя воля! Виходить, за ним війт, присяжний і селянин.
Жандарм по відході хвилю мовчить, стоячи недвижно серед хати напроти Анни, яка стоїть коло вигаслої печі. Відтак він випростовується й підносить голову. Гостро. Анно!
Анна підносить голову, глядить на нього з невисказаною тривогою й опускає очі.
Жандарм. Сюди ходи!
Анна підходить до нього й зупиняється.
Жандарм. Ближче, ближче! Гляди мені в очі! Просто!
Анна силується глядіти, тремтить уся, потім кидається перед ним на коліна. Михайле! Михайле! Не муч мене! Не можу глядіти на тебе! Ти такий страшний!
37
