Жандарм. Дурна! Чого тобі боятися? Для злодіїв, розбійників я можу бути страшний, це моя служба. Ти не бійся!
Анна. Але ж він нічого не винен? Клянусь тобі, він не винен!
Жандарм. Хто він? А, твій Микола! Ну, а може й винен?
Анна. Ні, ні, ні! Ніколи! Він такий добрий, він хробака дарма не розтопче, не то щоб чоловіка вбив!
Жандарм. А мене вбив! Мене зробив нещасливим! Ні, не говори мені про нього! Яке мені до нього діло? Я йому не ворог, а трапилися такі сліди, що свідчать проти нього, то я його мушу арештувати. Мушу, чуєш? Це моя служба. Коли він невинен, то в суді його правда покажеться.
Анна. Так чого ж ти від мене хочеш? Я прецінь з ним не була, нічого не знаю. Лиш то знаю, що приїхав кривавий і казав, що його війт побив.
Жандарм. Байдуже мені про це. Будеш те в суді говорити. Я про що інше хочу з тобою побалакати. Анно, дивися мені в очі! Бере її плечі і вдивлюється їй в очі. А ти ще гарна, молода, свіжа! Анно, любиш мене?
Анна тремтить. Михайле, пусти мене?
Жандарм. Ні, не пущу! Скажи зараз, любиш мене?
Анна відвернувшись. Ні, ні, не люблю! Ти страшний! Не люблю!
Жандарм грізно. Гляди мені в очі, чуєш! Анна дивиться йому в очі. Скажи тепер, любиш мене?
Анна. Михайле! Братчику мій, не муч мене! Коли отак впираєш у мене свої очі, то мені так важко, так страшно! Сама не своя стаю!
38
