все те сміхом і скінчиться, аж бачу, що таки твоя правда. Ех, хай тобі Бог не пам'ятає тої муки, яку я перебув за цей тиждень. К а з и б р і д. Занадто ти був забувся, Прокопе, то й не можна було інакше з тобою до кінця дійти. Рябина. Тільки й розмови і кумпанії моєї було цього тижня, що писар та орендар. Та й то оба вони один на одного щось наловилися, що потаємно гаркаються. Ні, радше смерть собі заподіяти, ніж довше таке терпіти. Казибрід. А ти мене послухай, Прокопе. Поперед усього, поки що буде, поєднайся з громадою. Склич людей, перепроси їх за все, що ти кому злого зробив, і зречися війтівства. Рябина. Що? Зречися війтівства? Цього не може бути! Казибрід. Невже ти думаєш, що після цього, що тут сталося, тобі можна ще буде війтувати? Рябина. Але що ж пан староста скаже? Що пан комісар скаже? Казибрід. Хай кажуть, що хочуть. Зречися війтівства, це перше діло. Без того з громадою не поєднаєшся, а не поєднавшися з громадою, пропадеш зовсім. Рябина. Алеж як я війтівства зречуся, то ще гірше пропа/іу. Тоді пан староста на мене загнівається. Казибрід. Але тепер сам Бог на тебе гнівається, Прокопе. І ще про одно подумай. Коли не зречешся війтівства, то громада всі твої з писарем справки віддасть до суду й тоді пан староста нічого тобі не поможе. Рябина. Громада! Що громада може знати про мої справки з писарем? Які справки? 403
